Над краєм засніженим, ой над Землею,
Hатомлене сонце стоїть в перигеї.
Морози малюють мохнате проміння
У барви сріблясті, в тони старовинні.
Відкрились небесного царства віконця:
Горять міріадами райдуг на сонці
На землю насипані щедро перлини.
Зрівняли сніги і горбки і долини.
Міняються барви, іскряться та сяють.
У кожній сніжинці заграви палають
І дражнять приземлених мешканців раєм.
Та часто ми чуда Господні минаєм,
Ковзнувши очима по них апатично,
Буває додавши: «Kраса ця не вічна!»
А потім із пафосом так, урочисто:
«Нас в небі чекає небачене місто!
Там вулиці з золота, брами – перлові!»
Що ж, дійсно, небесні оселі – чудові.
«Не бачили очі і вуха не чули!»
І навіть якби ми туди зазирнули,
То де б нам епітетів тих назбирати,
Щоб славу Господню змогли описати?!
Сім нот не запишуть небесних мелодій,
Не має аналогів в нашій природі
Ні райським деревам, ні вічному літу!
У царство небесне, неначе магнітом,
Нас тягне Любов, відкриваючи очі,
На Божі обіцянки в Слові Пророчім.
Ось тільки дорога в оселі ті верхні
Біжить по земній, по звичайній поверхні.
Сезони, пейзажі міняються швидко.
До всього звикаєм. Дивуємось рідко.
Краса ця не вічна? Спинімсь на хвилинку:
Блищать перламутом на сонці сніжинки.
Господь утворив кожну з них унікально
З мільярдів тендітних молекул криштальних.
Малесенька річ, а премудрість безкрая!
Крихке – неповторним дизайном вражає.
Минуще про вічне розкаже багато,
Нам тільки байдуже краси б не минати!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как-то, по утру, отодвинула штору и восхитилась морозным узором на оконном стекле. Взяла мобилку и сфотографировала эти роскошные листья причудливых растений. Поднялось солнце и стерло эту красоту, просуществовавшую несколько часов. Давно прошла та зима и только фотография показывает, что наш Господь, даже такой кратковременный рисунок творит с желанием порадовать нас. Будем восхищаться и замечать Божью красоту! Блогословений сестра! Комментарий автора: Дякую за відгук. Справді, велич Господня, Його відчуття краси просто не владається в голову.
Крик души : Одинокая женщина... (Беседа первая) - Сергей Сгибнев Одинокая женщина. Этим сказано все:
Окруженье и взгляды; поведенье ее,
Настроенье изменчиво, не ухватишь за нить.
Одинокая женщина…. Ну, кого же винить?
Почему одинокая? Ведь, на зависть другим,
Ты взяла и характером, да и всем остальным.
Только жизнь все не клеится, а идет стороной –
Тот любимый, единственный строит счастье с другой.
Одинокая женщина, как чужая жена –
На минуту желанная, а потом не нужна.
Счастья хочется женщине, только где же возьмешь?
Получается, вроде бы, понарошку живешь.
Это стихотворение Ларисы Беккер я прочитал в письме одной моей знакомой. Уверен в одном – это не поэзия «О…» – это крик. Крик одинокого сердца! Как много их вокруг, вот таких одиноких женщин и мужчин, у которых есть, казалось бы, все, а вот «жизнь все не клеится, все идет стороной…»!!
